Класна година : «Мистецтво жити гідно»

Класна година : «Мистецтво жити гідно» 

Мета: виховувати у дітей гідність, людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність та самопожертву, скромність. Навчати оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, пробуджувати у дітей щирий інтерес до всього корисного, морального; бажання назавжди зберегти людську гідність.

Форма проведення: філософський діалог з елементами рольової гри.

Обладнання: музичне тло, символ квітучого дерева.

Учитель. Добрий день діти. Сьогодні ми з вами спробуємо перебрати на себе роль філософа. Ми міркуватимемо над темою «Мистецтво жити гідно».

- Людське життя... Неповторне й звичне, радісне й сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

- Люди, їх мільйони... Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

- Так, життя кожної людини - це стежина,.. Це по ній кожен має пройти гідно. Але як цього досягти?- Для чого людина живе на Землі?- Що зробити для того, щоб життя прожити гідно?

Щоб у нас вийшла цікава розмова, мені потрібна буде ваша активність, щирість і відвертість.

1.      Як ви думаєте, чи може кожна людина жити так, як вона хоче?

2.      А що складніше й важливіше: будувати життя самому чи пристосовуватися до нього?

Створення «портрету» орігамі (Звучить легка класична музика.)
(Діти з кольорового паперу роблять чоловічка, у центрі вписують своє ім'я; біля серця — яких людей хочуть мати поруч; на правій руці — риси характеру, яких хочуть набути; на лівій руці — риси характеру, яких хочуть позбутися, і створюють із чоловічків загальний портрет.)

Проблема Людини й людяності хвилювала людство в усі часи. Ще в V ст. до н.е. китайський філософ Конфуцій писав про те, шо «потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість».

Що ж таке людяність, на вашу думку?(Діти висловлюють свої міркування.)

Учитель. Отож, бути людяним – це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної допомоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертвувати, плакати та сміятися, переживати та сподіватись. Як кажуть:

Не віджени колючим словом Того, хто руку подає, —
Так можна навіть випадково І щастя втратити своє.

Для чого живе людина? Який же слід повинна залишити вона на Землі?

Перш ніж ви почнете міркувати над цим запитанням, я прочитаю вам притчу В. Сухомлинського.

Старий Майстер побудував кам’яний будинок. «Завтра в цьому будинку поселяться люди», — думав із гордістю Майстер.
А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Вік скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.

Минуло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив’язувався — ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав Чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують — ніхто не пам’ятає цього чоловіка.

Зустрівся по дорозі старенький дідусь та й запитує:

— Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи
донька?

— Ні, не маю я ні сина, ні доньки, — відповів Літній Чоловік.

— Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

— Ні, не посадив я саду…

— Можливо, ти поле засіяв?

— Ні, не працював я у полі…

— А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

— Ні, і цього я не вмію…

— Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? — з подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі — закам’янілий слідок його дитячої ніжки. «Ось і все, що залишиться після мене на землі, — з гіркотою подумав Літній Чоловік. — Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя…»

Ось така історія. Як ви гадаєте, у чому трагедія життя цієї людини?(Міркування дітей.)

Учитель. І щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого полину, не відчути у зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь: у чому сенс мого життя, що я хочу досягти, яким я повинен бути.

Зараз ми спробуємо з вами стати співучасниками творення проектів бачення цінності людини.(Клас ділиться на дві групи.)

Учитель. Перша група, дайте відповідь на запитання: Які риси ви цінуєте у своїх друзях, однокласниках? Складіть проект «Образ сучасника», а друга група хай дасть відповідь на запитання: Чого нового хотів би набути? Ви складаєте проект «Я у майбутньому».(Відповіді записуються на аркушах паперу та вивішуються на дошці.)

Учитель. Часто кажуть, що у кожної людини є дві дороги. Перша — вузька, безводна, засіяна колючками, повна небезпек… Тільки наприкінці вона стає рівною, з родючими садками. Друга дорога — поросла квітами, сповнена насолод, а наприкінці стає кам’янистою, небезпечною.

Яка вам більше подобається? Яку ви обрали б для себе?(Міркування дітей.)

Учитель. Вам подобається перша. Це добре. Але чому вона така важка?

Ніщо в житті не дається без зусиль, важкої праці. Людина, яка з дитинства навчилася долати перешкоди, допомагати іншим, не піддаватися спокусам, перемагати власну лінь, може стати справжньою Людиною, домогтися в житті того, чого вона хоче. Є такі чудові слова:

Витри піт солоний із чола, І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому, Чи вона зробила, що могла.
Скільки сил у неї вистачало, Щоб на світі більше щастя стало?

Ми часто нарікаємо на дорогу, якою йдемо, на людей, які оточують нас. Ми забуваємо, що все починати потрібно Із себе. Адже кожна Людина — це маленький світ,  Це — Непрочитана книга. Це — загадка.

Учитель:

Ти — сам загадка. Відгадай себе, І все, мабуть, тоді на місце стане.
Червоне, біле, ніжно-голубе  Відкриється за шторою туману.
В твоїх очах світає небокрай,  А дум плоди, мов яблука на вітах…
Насамперед себе ти розгадай,  Коли ти хочеш інших зрозуміти.

Учитель. Дуже часто злу, нещиру людину асоціюють із безлистим деревцем. Але якби це деревце отримало вдосталь вологи, турботи, доброго, лагідного догляду, можливо, воно на очах змінилося б: ожило, затріпотіло б листочками від удячності, зацвіло б весняною красою, милуючи око. Велике мистецтво — розуміти ближнього, бачити у ньому добрі, позитивні риси. А чи вміємо ми це робити? Чи вміємо сказати один одному щось приємне без лукавства, щиро?

Зараз спробуємо це зробити.Зараз ми відчуємо життєтворчу силу добра і щирості.

(скажыть одне одному приэмны слова.)

Даруйте людям добро, радість, не чекайте віддачі. Робіть добро тим, із ким ви, можливо, зустрінетеся лише раз у житті. Пам’ятайте, що все повертається, як бумеранг.

Я вірю в силу доброти, Добро завжди сильніше злого,
Дає наснагу, щоб цвісти І світлу обирать дорогу.
Я вірю в силу доброти, Що має долю роботящу.
Що хоче, щоб і я, і ти, І все було у світі кращим.

Учитель.  Перед великим розумом схиляємо голову. Перед великим серцем - коліна!" -говорить народна мудрість. Вважайте кожен день маленьким життям і робіть його якомога повнішим та змістовнішим.

Щодня, лягаючи спати, запитуйте себе: "Що я зробив сьогодні? Чи задоволений собою? Завтра постараюся зробити більше й з користю для всіх". Усе, що "посієте" в один період свого життя, "пожнете" в інший. Людина народжена для того, щоб робити добро іншій людині, залишити гарний спогад у серцях ближніх своїх. Бо успіх приходить лише до того, хто його прагне. Не чекайте, що хтось відкриє вас, відкрийте себе самі і тоді ваше життя насправді буде гідним.

У різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте віри. Життя смугасте і в ньому чергуються успіхи й невдачі, злети і падіння. У царя Соломона була така каблучка, на якій було вирізьблено «Усе минає». Пам’ятайте це. Пам’ятайте добро. Будьте вищі від усяких пліток, заздрощів, образ. Умійте прощати.

Пильнуйте за своїми думками, Вони стають словами.
Пильнуйте за своїми словами, Вони стають учинками.
Пильнуйте за своїми вчинками, Вони стають звичками.
Пильнуйте за своїми звичками, Вони стають характером.
Стежте за своїм характером, Бо він визначає вашу долю!

Сьогоднішній урок я хочу закінчити  словами відомої усьому світові жінці - Матері-Терезі, життя якої стало яскравою сторінкою милосердя і самопожертви. Нам усім варто прислухатися самим і донести до серця кожного цей вислів, який повинен стати для нас життєвим кредо.

"Життя - це можливість. Скористайся нею.

Життя - це краса. Захопися нею.

Життя - це мрія. Здійсни її.

Життя - це виклик. Прийми його.

 Життя - це обов'язок твій насущний. Виконай його.

 Життя - це гра. Стань гравцем.

Життя - це багатство. Не розтринькай його.

Життя - це надбання. Борони його.

Життя - це кохання. Насолодися ним сповна.

Життя - це таємниця. Пізнай її.

 Життя - це долина сліз. Здолай усе!

 Життя - це пісня. Доспівай її до кінця.

 Життя - це боротьба. Стань борцем.

Життя - це безодня невідомого. Ступи в неї без страху.

 Життя - це удача. Шукай цю мить.

Життя стане чудове - не змарнуй його!

 Це твоє життя. Виборюй його!"